Авіаційна галузь України зберігає критичні технологічні компетенції та генерує валютні надходження. Відсутність держпідтримки може призвести до втрати конкурентоспроможності.
Авіаційна галузь залишається одним із небагатьох секторів української економіки з високою доданою вартістю, довгими інвестиційними циклами та значною експортною віддачею. В умовах повномасштабної війни вона не лише зберігає критичні технологічні компетенції та робочі місця, а й продовжує генерувати валютні та податкові надходження. У цих умовах для держави важливо продовжувати підтримувати авіагалузь в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
"Авіаційна галузь — один із небагатьох секторів із високою доданою вартістю, довгими інвестиційними циклами та великою експортною віддачею. Під час війни вона не лише утримує критичні компетенції, а й продовжує генерувати валютну виручку та податки", — зазначив Руслан Мельниченко.
Скасування спецрежимів і зростання вартості капіталу
Водночас, за його словами, рішення уряду про скасування з 1 січня 2025 року спеціальних податкових режимів для літакобудування вже має негативні економічні наслідки. Такий підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, розірвав оборотний капітал і викликав ризик зриву контрактів, у яких податок на прибуток не був закладений у ціни.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіагалузі, яка має довгий цикл розробки та сертифікації, це означає не просто зростання податкового навантаження, а підвищення вартості капіталу та втрату конкурентоспроможності.
"Для індустрій із довгим циклом розробки та сертифікації це означає підвищення вартості капіталу і втрату конкурентоспроможності саме тоді, коли країні потрібні робочі місця, експорт і технологічний суверенітет", — пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіагалузь завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує поширену тезу про неефективність галузевих пільг. За його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіагалузі до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення та підтримки авіатехніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а модернізаційні програми дозволили втримати робочі місця і компетентних працівників.
"На ринку сервісу та ремонту гелікоптерів радянської розробки після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а близько 40% валютної виручки від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як "довгі" галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ у ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій", — навів приклад Руслан Мельниченко.
Без відновлення податкових пільг українська авіація може втратити здобутий десятиліттями досвід та шанс на відновлення в майбутньому01.09.25, 14:39 • 51524 перегляди
Defence City як інструмент зниження вартості капіталу
Другим системним чинником Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
"Другий системний чинник — регуляторна передбачуваність. ЄС застосовує жорсткі імпортно‑експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними положеннями, щоб добросовісні оператори могли планувати постачання і сервіси. Коли трактування норм "походження/території" для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес знижує транзакційні витрати і премію за ризик; коли ж ні — зростають собівартість, зриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це прямо конвертується у втрату маржі на експортних контрактах і відтік кадрів", — зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може відіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати ключовим інструментом зниження вартості капіталу і відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Окрім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіагалузі є норма щодо зниженого порогу "кваліфікованого доходу".
"Ключова для авіації норма — знижений поріг "кваліфікованого доходу" для входу (в резидентство Defence City — ред.): 75% для більшості резидентів і 50% — для підприємств літакобудування. Саме цей 50‑відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників", — пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
За його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на "інвестиційний буфер" для науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з довгим циклом окупності.
Довгі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
"Сьогодні вибір полягає не між "давати пільги" чи "економити бюджет", а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стійким потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази", – наголошує юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями і коштує кратно дорожче, ніж їхнє збереження.
"Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на довгі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для літакобудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це знижує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність", — резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів "Vampire", "Shrike" та перехоплювачів "шахедів", які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.
