«Ми виїжджали на дим, тому що у Снігурівці вже не було світла та зв’язку, і гасили пожежі»: спогади рятувальника про російську окупацію, — ФОТО

Ігор Єфименко працює заступником начальника 24 державної пожежно-рятувальної частини, що базується у Снігурівці. Рятувальник розповів про роботу свого підрозділу під час російської окупації.  Як розповіли у ДСНС, Ігор розпочав свій професійний шлях майже 12 років потому. Закінчив  Львівський державний університет безпеки життєдіяльності ДСНС України, спочатку був призначений  на посаду пожежного  24 ДПРЧ. Рухався вперед, здобував досвід  і через 3 роки працював начальником караулу. У 2021 році посів посаду заступника начальника частини.   — У нас красиве місто, хороші люди, тривало активне життя в яке увірвалась війна й окупанти.  Торік, 14 березня, напевно, один із найважчих днів за час повномасштабної війни. Масивний авіаційний російський удар пошкодив житлові будинки на вулиці Жовтневій. У нас майже весь особовий склад частини залучався на ліквідації пожеж. Горіло одночасно 3 оселі, людей з-під завалів діставали, — сказав Ігор. Потім почалася окупація, яка тривала  майже дев'ять місяців.  — російські війська захопили місто Снігурівку 19 березня 2022 року.  До цього, кілька днів поспіль, вони активно обстрілювали його та завдавали авіаударів. Перші такі обстріли припали й на приватні житлові будинки. Ми виїжджали на дим, тому, що не було світла та зв'язку, гасили пожежі, рятували людей, — говорить рятувальник.  Він згадує, що в пожежну частину росіяни увірвались зранку, озброєною групою, і  наказали всім вийти. Їх дратувало, що все відбувалось повільно і на психіку тиснули. Навіть один наказав, щоб когось застрелили, тоді всі інші будуть слухняні. Потім зібрали телефони, документи, опитували кожного, намагались переконати, щоб працювали на них. Звісно, що ніхто не погодився.  — Нам дозволили заступати на чергування  позмінно, але виконувати лише вказівки окупантів, а допомагати людям не дозволяли. Вони тримали нас під постійним контролем. Місто обстрілювали постійно і намагались запевнити місцевих, що то по нас наші ж війська б'ють. Провокували людей на агресію, а  вони — росіяни, такі гуманні, мають місію нас захищати.  Найважче було саме морально. У кожного з нас є родина. У мене — тримісячна донечка та дружина, які також у Снігурівці. Звісно я переживав за них і коли з'явилась така можливість, то відразу вивіз сім'ю в безпечне місце, — зазначив рятувальник. За словами Ігоря, росіяни з пожежної машини злили пальне, зняли акумулятори, з іншого авто — колеса.  — Всі рятувальники давали Присягу і ніхто з нас не схибив. Як стало можливо, всі виїхали з міста та працювали в інших підрозділах гарнізону, а як звільнили Снігурівщину, 10 листопада, то, як один, повернулись назад, в частину,  нести службу. То було дуже зворушливо. Відчували одночасно велику радість та гордість за наших воїнів, за наших незламних людей і біль — за загиблими, за зруйнованим мирним життям та зраненим містом. Війна забрала у багатьох все, що мали, — резюмував Ігор. Підписуйтесь на наш Телеграм, аби бути в курсі всіх подій на Миколаївщині.  Джерело: 0512.com.ua