14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – пам'ятна та трагічна дата для України.
Редакція 0512.ua. поспілкувалася з Володимиром Семеновичем Шапарем — одним із тих, хто був у Чорнобилі через кілька місяців після вибуху.
Минулого року редакція спілкувалася з родиною, якій через вибух довелосязалишитирідну домівку та переселитися на Миколаївщину.
Я 1949 року народження, а аварія сталася 1986 року, мені тоді було 37 років.
Я служив в Управлінні внутрішніх справ Миколаївської області. Було ще й міське управління, але це вся область.
Служив у відділі зв'язку інженер відділу зв'язку. До цього закінчив одеський політехнічний інститут, факультет автоматики та механіки. Це з електронікою.
Спочатку “романтика покликала” північ, у Тюменську область, де працював інженером, через три роки опинився у Миколаєві. Мені запропонували служити в органах саме за моєю спеціальністю (я свого часу закінчив Харківське училище зв'язку).
Подумав, коли з півночі приїхав, роботи як такої не було, вів гурт радіоаматорів на станції юних техніків. Зі мною поговорив начальник, і я таким чином опинився в органах і став інженером зв'язку.
Моє завдання полягало в тому, щоб у кожному райвідділі працював пульт зв'язку. Якщо перестало працювати, то дзвонять до Миколаєва, і я їхав ремонтувати.
"Ми виконували той обов'язок, який потрібно було виконати"
Я був тоді старшим лейтенантом, а закінчив службу полковником.
Полковника я отримав за Чорнобиль. Вже наздоганяючи, я пішов зі служби, а коли Віктор Ющенко став президентом, то всім чорнобильцям, до пам'ятної дати, підняли звання. Але це не відбивається не так на пенсії, ні на чому. Це не так важливо.
Важливим є саме факт оцінки, що ми виконували той обов'язок, який нам потрібно було виконати. Я тоді був комуністом, а комуністи завжди були в перших рядах. Якщо ж відмовишся, то це свого роду дезертирство. Має свої наслідки.
Ми не знали, що таке радіація. Були молоді. І коли не знаєш, що це таке, то вперед! Таке почуття патріотизму. Неясно, що це таке. Ну, радіація, ну впливає на здоров'я. Ну, а хто, якщо не я? А коли вже зіткнувся, то почав розуміти, але все одно така психологія була, що, хто якщо не я.
Горбачов виступив після травневих свят. Ми слухали голос Америки, і ті одразу повідомили, що трапилася серйозна аварія в Україні. Ми не могли уявити, що таке може, в принципі, трапиться.
Влітку прийшла телеграма, мав їхати начальник відділу, але відправили мене. Я поїхав влітку, дуже складно було з квитками, а мені сказали вже завтра бути.
Якби УВС подбало, забронювало квитки, але цього не було. Мені вручили повістку та сказали виконувати. І завдяки блату мені вдалося взяти квиток на Київ. У це пекло ще самому квиток взяти. коли я прибув до Києва, то нас там всі чекали.
"Почали розуміти, що трапилося"
Ми вже знали, що сталося. Переді мною були там хлопці. Насамперед посилали зв'язківців із Києва. Їх туди відправили, вони отримали в перші ж дні опромінення та їх одразу направляли до лікарні.
Сили вичерпалися.
Почали людей зі всієї України стягувати. Так нас відправляли на місяць, але я був там більше на 10 днів.
Усі вже почали розуміти, що це таке і нікому не хотілося туди їхати. Під всяким приводом, і коли була найменша лазівка, люди користувалися, щоб не поїхати. Мене мають міняти, а мене не змінюють. Сам я не міг виїхати. Ти маєш виконувати наказ.
Аварія сталася у Прип'яті, а я був у Чорнобилі. Близько 15-17 км від місця аварії. У Чорнобилі була чергова міліцейська частина, і там були пульти зв'язку, радіостанції, весь зв'язок із Києвом.
"Часті випадки мародерства"
Ми жили в 30 кілометровій зоні, де саме вогнище радіації. Керівництво домовилося, що ми житимемо у піонерському таборі.
Наша робота полягала в тому, що з ранку до 12-ї ночі ми були в Чорнобилі, і по периметру тримали Зону під контролем.
Були ж великі масштаби мародерства.
У тій же Прип'яті людям сказали, що вони повернуться додому, вони взяли лише паспорт і все. А це був 86 рік, на ті часи електроніка вважалася багатством, квартири були обставлені меблями, технікою. Все це кидають та їдуть. Залишилися матеріальні цінності, хтось мав за цим усім стежити. Якось зайшов до чергової частини у Чорнобилі, а там сидять молодий хлопець та дівчина. Їх затримали з килимом.
"Чисто психологічно було дуже важко"
Дивишся на балкони, там залишилися сорочечки, колготки, як було так і залишилося. Вітер лише їх майорить.
А в селах проїжджали, наче після війни, вікна забиті хрест навхрест дошками.
Місцевого населення не було, міліція всіх зібрала. На той час на Київщині будували селища, щоб дати якесь житло людям. Тварини лише бігали, та їх потім відстрілювали.
Гриби були мутанти. Радіація дуже добре вплинула на врожайність. Усі ходили, збирали, що росло. І рибу, і гриби, і ягоди.
У нас народ безтурботний. Ніхто не розумів і таке ставлення до всього: радіації ж не видно. Привозили горілку, ці гриби на сковорідці смажили.
Чисто психологічно було дуже складно. За якийсь час був уже стрес. Нерви з кожним днем на межі. Тим більше, ти все відчув на собі. Одна річ бути в Миколаєві та розповідати, а інша все на собі відчути. У мене в житті така голова не боліла, як там. Радіація – це жах. До ранку головний біль проходив, а вранці знову.
А захист як був! Це розуму незбагненно. Давали марлеву пов'язку на добу. Ми виїжджали о 6-й ранку і до 10-ї ранку вже відчуваєш, що починаються головні болі, а літо, — дихати неможливо. Весь пил прилипав, і ти просто знімаєш цю пов'язку. Це вже одягали костюми ті, хто був безпосередньо на атомній. А ми — пілотка, гімнастерка, штани та чоботи.
У Чорнобилі заходимо до їдальні, марлева пов'язка висить на дверях, спека! Вітром її мотиляє, стоїть корито, там чоботи помив, і весь натовп заходить до їдальні.
"Не міг встати з ліжка"
Коли приїхав із Чорнобиля, я встати з ліжка не міг. Нам не говорили яке це опромінення.
Я ДП-5 міряю, а прилад зашкалює. Береш пілотку ту ж, струшуєш все, і вже краще показує прилад. Радіаційний пил струсив.
Після аварії на Чорнобильській станції – основне це радіаційне забруднення місцевості: повітря, вода, ліс.
Дозиметристи чудово знали, де і яка радіація. Я прийшов до дозиметриста, він мені дає той стаканчик, дві таблеточки. Випив і пішов далі.
Після Чорнобиля, після тієї роботи, мені лікарі написали лише 11 захворювань, а у мого шефа – 22. А який цинізм, лікарям прийшов наказ, що ті, хто був у Чорнобилі, якщо є хвороба, щоб це не звучало, що заробив її у Чорнобилі. І коли йшов на пенсію, не слова про Чорнобиль.
Мене паралізувало. Я в лікарні вже сповзав із ліжка, не міг ходити. Після того як пролікувався, у мене паралізувало одну частину. У водолікарні брав курс на акупунктуру, це допомогло. Мені сказали, що це на все життя: щонайменше двічі на рік треба на акупунктуру.
Усі хвороби від нервів, нервова перенапруга була колосальна.
Мені ще допомогла Іванова система. Коли вранці виходиш надвір і обливаєшся холодною водою, і потім не можна витиратися, а треба дати воді стекти. Після першого разу: прокидаюсь і наче живий, все добре. Тридцять років уже так обливаюсь.
Коли мені кажуть, чому я не відмовився, чому поїхав до Чорнобиля, ну як? Прикинутися хворим чи через знайомих домовитися? Я ж служив, що змінити наказ? Я ж присягався на вірність Батьківщині. Батьківщина послала рятувати.
фото: ілюстративні.
Джерело: 0512.com.ua
