Два візити: як Японія та Китай окреслюють свої наміри і позиції

56

Візит Сі до Москви збігся за часом з візитом Кісіди до Києва. Відвідування столиці воюючою держави є свідченням підтримки. Китай обрав Росію, Японія – Україну.

Китайський шлях: ресурси в обмін на рукостискання

«Сі вважав за потрібне прилетіти аж до Москви, жодного разу не поговорив з президентом Зеленським, не відвідав Україну. Він і його режим продовжують повторювати російську пропаганду про те, що це начебто війна Заходу проти Росії та якась екзистенційна загроза. Як на мене, це просто нісенітниця», – так прокоментував візит Сі Цзінпіна до Росії координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі

Китайська позиція, зафіксована у нещодавно оприлюдненому «мирному плані» з дванадцяти пунктів, у стислому викладі виглядає як спроба відсторонитися від найбільшої з 1945 року війни у Європі. Найголовнішою причиною, що спонукає китайське керівництво прийняти позицію «над битвою», полягає у тому, що Китай є державою, де ідеологія превалює над прагматизмом, а ухвалення рішень значною мірою залежить від того, що політичні та соціально-економічні процеси у світі розглядаються через призму політичного доктринерства. Така позиція, з огляду на інтереси китайської держави у тому вигляді, в якому вона існує та здійснює свою міжнародну політику, не є поганою (якщо виходити з документів керівної комуністичної партії Китаю), але за своєю суттю, з точки зору міжнародного закону і людської моралі, є щонайменше небездоганною.

Китай щосили намагається перетворитися на другу світову наддержаву, після розпаду СРСР він усіляко збільшує свій вплив на країни т.зв. “третього світу”, пропонуючи себе у якості нового центру тяжіння та полюсу впливу. Забуваючи при цьому, що уся теперішня економічна потужність Китаю базується на тому, що у 1970-х роках Китай використали як противагу СРСР у боротьбі проти розповсюдження комунізму, створивши з нього конкурента саме для Москви, а не для демократичного світу. Китай отримав західні інвестиції у промисловість, технології, на території Китаю було розміщено чимало виробництв транснаціональних корпорацій.

Китай вдало використав бажання Заходу підсилити його, на противагу СРСР, але на якомусь етапі забув, що вся його економічна потужність базується виключно на добрій волі Заходу, який купує китайські товари. Зовні Пекін дійсно видається могутньою державою, яка за територією, кількістю населення, сукупним економічним потенціалом, чисельною армією може претендувати на альтернативу Заходу. Проте за цей час Захід також не стояв на місті, його технологічний потенціал та економічні можливості зросли до такого рівня, що він став основним покупцем китайських товарів, вироблених за західними технологіями, на західному обладнанні та для потреб західного споживача. Китай є наддержавою з виробництва, але не зі споживання та купівельної спроможності. Що тільки виробничі потужності буде перенесено до інших локацій, то китайська економіка опиниться у досить скрутному становищі.

Саме тому Сі Цзінпін, під час свого візиту до Москви, не висловив відкритої підтримки путінській військовій авантюрі, а підсумками візиту стали нові вимушені ресурсні преференції для Китаю в обмін на моральну підтримку російського президента. Візит китайського керівника був затьмарений і виписаним напередодні ордером на арешт Путіна за підозрою у скоєнні злочину масового викрадення українських дітей. Побоювання, що Китай може піти на поставки зброї та боєприпасів кремлівському режиму, не виправдалися, оскільки Пекін розуміє, що може наразитися на колективні санкції Заходу, якими буде зведено нанівець усі його досягнення в економіці.

Китайська реальність вельми далека від ідеалів комунізму

Рівень життя пересічних китайців є суттєво нижчим навіть від російського, не кажучи вже про розвинуті країни Заходу. Китай лише напередодні початку епідемії ковіду проголосив, що йому нарешті вдалося подолати бідність. За заявами китайських керівників, до пристойного, за китайськими ж мірками, рівня вдалося підняти більше як 100 млн громадян, при загальній чисельності населення в 15 разів більшій. Реальне становище у провінційних селах і містечках відомо лише зі звітів партійних комітетів КПК. У Китаї відсутня загальна система пенсійного забезпечення, є проблема старіння населення та можливість суттєвого демографічного спаду, викликаного попередньою політикою «одна сім’я – одна дитина».

Доволі напруженими є стосунки Китаю з чималою кількістю тюркських та мусульманських держав – через жорстку політику Пекіну щодо уйгурської меншості. Китай всіляко прагне провести силове об’єднання з невизнаним, але фактично незалежним Тайванем – островом, на який евакуювався уряд Гоміньдану після програшу комуністам у громадянській війні. Тайвань є наочним прикладом того, що можливий і інший Китай, демократичний, заможний, промислово і технологічно розвинутий. Ще однією великою проблемою є питання Гонконгу (Сянгану), який Великобританія передала під суверенітет КНР, але населення якого протестує проти комуністичного диктату, а саме його заходилась впроваджувати центральна влада у цьому одному з найбільших світових центрів фінансової та економічної активності.

Можливий перехід у розрахунках Росії з третіми країнами на юань також є дуже суперечливим кроком, економічні наслідки якого не до кінця прораховані і обмежують можливості Китаю отримувати іноземну валюту. Зовнішньополітична активність Китаю, який тільки після року російсько-української війни оприлюднив свій мирний план, що радше нагадує набір побажань та закликів, цілком природно викликає питання, чи є у китайського керівництва такий потенціал лідерства, який би свідчив про його зацікавленість проявити себе як один із світових центрів сили.

Спроби представити візит до Москви як початок васалізації Росії або підготовку до її розшматування у результаті очікуваного програшу України також не витримують критики. Якщо виходити з оприлюднених документів та заяв росіян і китайців, візит мав дві цілі – поглиблення міждержавного співробітництва та підкреслення шанобливого ставлення одне до одного. Природно, що Китай скористався підсанкційним станом Росії і виторгував для себе чималу кількість енергоносіїв за бросовими цінами, умови та обсяги поставок російської нафти та газу такі, що цілком можна було назвати Путіна другом. Про що говорили Путін і Сі Цзінпін наодинці, так і залишилося таємницею. Ймовірно, йшлося і про війну, а оскільки у підсумку про це не було сказано ані слова, крім загальних фраз, буде правильним припустити, що позиції розійшлися.

Стан війни і невизначеності нерідко призводить до того, що навіть фахові коментатори починають мислити і розмірковувати у категоричний та апокаліптичний спосіб. Перебуваючи у вирі подій, ми психологічно та цілком природно намагаємося віднайти якісь зрозумілі та визначені орієнтири, хай навіть погані. Від візиту Сі Цзінпіна до Москви багато хто очікував отримати хоча б якісь натяк на те, як розвиватиметься наше протистояння з росіянами, з огляду на китайську позицію. Виявилося, що голова КНР приїхав за дешевими енергоносіями і отримав їх, в обмін на потискання путінської дрижачої руки.

Візит Фуміо Кісіди: неоголошений, дружній, вчасний

Набагато змістовнішим та знаковим був візит до Києва прем’єр-міністра Японії пана Кісіди, другий в історії двосторонніх відносин. Японія ще більше географічно віддалена від України, ніж Китай – її континентальний сусід-антипод. До речі, китайський візит до Москви на вищому рівні був, здається, сороковим. Значення приїзду японського керівника до Києва важко переоцінити, з декількох причин. Передусім, це жест підтримки воюючої держави і її народу. По-друге, Японія не тільки один з членів «великої сімки», а й наочне уособлення демократії Сходу, який здебільшого складається з авторитарних та тоталітарних держав, які переважно зайняли позицію нейтралітету – більш доброзичливого до агресора, ніж до жертви агресії.

У травні Японія головуватиме на саміті G-7, і японський прем’єр наступного дня після відвідин Києва, на зустрічі з головою польського уряду Матеушем Моравецьким заявив, що «працюватиме разом із Польщею, щоб продемонструвати лідерство, щоб міжнародне співтовариство могло об’єднатися та рішуче підтримувати Україну». Напередодні візиту до Києва Кісіда зустрічався з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді, якого також запросив на саміт «великої сімки». Індійський прем’єр у цьому році головуватиме у групі-20, країн з розвинутою економікою та такою, що розвивається. Взаємодія цих груп є важливим фактором глобальної безпеки, і Моді вітав японські наміри сприяти розвиткові глобального Півдня. Такі заяви контрастують з намірами Пекіну та Москви усамітнитися на одному з полюсів омріяного ними багатополярного світу.

Фуміо Кісіда на зустрічі з президентом України запросив його взяти участь у саміті «великої сімки». Президент Зеленський під час спільної прес-конференції запропонував Китаю приєднатися до виконання української Формули миру. Така заява у присутності японського високого гостя стала своєрідною відповіддю на китайський мирний план, який путін охарактеризував як «співзвучний російським підходам». Японія вже надала Україні гуманітарну та фінансову допомогу на загальну суму близько 1,6 млрд доларів і розраховує додатково надати 5,5 млрд доларів. «Ці кошти … послідовно реалізуються для підтримки України у різних сферах: енергетиці, розмінуванні та сільському господарстві», – заявив Фуміо Кісіда.

Контраверсійні заяви та контраверсійні візити свідчать про те, що колективний Захід дедалі більше згуртовується та об’єднується у своїй підтримці України, у той час, як російські союзники демонструють «політичну ситуативність» та бажання отримати суто економічний зиск.

Сергій Корсунський, посол України в Японії, у своїй статті для «Дзеркала тижня» наголошує, що «…кілька десятиліть глобалізації, які принесли розквіт і добробут безлічі країн Південно-Східної Азії, наблизилися до кінця. Їм на зміну приходить період фрагментації економічних зв’язків в умовах закритих або частково відкритих ринків, нестійких виробничих і логістичних зв’язків, побудованих на регіоналізації та протекціонізмі. Можна навіть сказати, що перший рік нового світового порядку є роком деглобалізації.»

З такою тезою важко не погодитися, варто лише зауважити, що старт цим процесам дали нерозважлива та конфронтаційна позиція та політичні кроки лідерів тих країн, які свого часу отримали чимало переваг від свого підключення до процесів глобалізації. Спроби знову розділити світ на військово-політичні та економічні блоки, які протистоятимуть один одному, у ХХІ столітті виглядають не тільки дивно, а й суперечать самій логіці поступу та розвитку світової цивілізації. У будь-якому випадку, Україна – на боці прогресу та демократії, і це взаємне тяжіння.

Дмитро Редько, Київ

news-xl.net

Сообщение Два візити: як Японія та Китай окреслюють свої наміри і позиції появились сначала на Новини Ю.

Предыдущая статьяПотенційні покупці оцінюють «Манчестер Юнайтед» більш ніж 5 млрд фунтів
Следующая статьяЗбитки енергетичного комплексу Миколаївщини від війни оцінюють у 1,2 млрд гривень